Development Center Schoolife

Центр Развития "Школа Жизни" (2010)

 

Алексей Билецкий

Кандидат психологических наук, практический психолог, психотерапевт, бизнес-тренер, коуч, автор книг и психокоррекционных методик по "Реальной психологии"

Билецкий А.Н.

фейсбуктвитер

Если у Вас есть вопросы,

Я всегда в доступности через:

alenikbel@ukr.net

или

(МТС): 066-766-69-63

(Киевстар): 097-722-56-75

Консультации и занятия проводятся при личной встречи
или
on-line через скайп: Alekse
y Biletsky

.

Я посвящаю эти строки всем, 
Кому они близки по Духу,
Но уверяю, что я нем, 
Для тех, кто верит только уху.

Мои слова разбудят Душу,
И будут силу ей дарить!
Вы только научитесь ее слушать,
Что б счастливо и вечно жить!

Билецкий А.Н

 

Білецький О.М.
кандидат психологічних наук,
керуючий центру розвитку «Школа Життя» (м. Київ)

МЕХАНІЗМИ САМОПІЗНАННЯ В ГЕНЕЗІ ОСОБИСТОСТІ

Стаття присвячена вивченню останніх досліджень основних механізмів самопізнання особистості. В роботі встановлено, що головну роль в конструюванні нового стилю життя і трансформації внутрішнього світу особистості сучасна психологія справедливо відводить посиленню процесів пов'язаних з таким феноменом самосвідомості, як самопізнання. Життя у колективі поступово привчило людей обмірковувати свої думки та вчинки перед тим, як діяти й говорити, ураховувати можливі наслідки висловлених думок і зроблених вчинків. Тому звернення до внутрішнього світу та внутрішнього життя людини є ключовим моментом в розумінні самої людини. Самопізнання – це вивчення особистістю власних психічних і фізичних особливостей, осмислення самого себе за допомогою таких механізмів як рефлексія та ідентифікація. Це дуже важливе положення вимагає наповнення конкретним психологічним змістом.

Ключові слова: самосвідомість, самопізнання, рефлексія, ідентифікація, проекція, інтроекція.

Постановка проблеми. У сучасній психології доведено, що процес розвитку особистості проявляється у збільшенні ролі внутрішніх чинників і вдосконаленні такого феномену самосвідомості, як самопізнання [2].

Але в той же час, зараз відсутній єдиний підхід в чіткому визначенні механізмів самопізнання, не дивлячись на те, що вони активно вивчаються як вітчизняними, так і зарубіжними дослідниками. Аналіз робіт, присвячених самопізнанню, дозволяє говорити про велику різноманітність використовуваних для опису його механізмів психологічних категорій.

Відсутність чіткого визначення основних механізмів самопізнання призвела до того, що більшістю авторів вони не розрізняються. Дослідники найчастіше підміняють один механізм іншим або об'єднують значення декількох механізмів в один.

На сьогодні існує достатньо представлений пласт досліджень, присвячених проблемі самопізнання особистості (Б.Ананьєв, М.Боришевський, Л.Виготський, О.Леонтьєв, С.Рубінштейн, А.Спіркін, І.Чеснокова, Е.Шорохова та ін.), що дозволяє виділити рефлексію, як один з головних його механізмів (А.Брушлінський, Л.Виготський, Б.Зейгарнік, Дж.Мід, А.Мудрик, В.Мухіна, А.Карпов, М.Келесі, І.Кон, І.Котик, Ч.Кулі та ін.).

Крім того, не залишилися поза увагою вчених і питання функціонування такого механізму самопізнання як ідентифікація (Н.Авдеева, К.Дубовська, Л.Клочек, М.Кляйн Р.Кричевський, В.Мухіна, А.Налчаджян, М.Обозов Н.Сарджвеладзе, В.Столін, А.Фрейд, З. Фрейд, Т.Шибутані, И. Юсупов та ін..).

Мета: Наповнити конкретним психологічним змістом розгортання таких основних механізмів самопізнання як рефлексія та ідентифікація в ґенезі особистості.

Основні результати дослідження. Розвиток самосвідомості людини нерозривно пов'язаний з феноменом самопізнання як процесу наповнення самосвідомості змістом, що зв'язує людину з іншими людьми, з культурою і суспільством в цілому – процес, що відбувається усередині реального спілкування і завдяки ньому, у рамках життєдіяльності суб'єкта і його специфічної діяльності.

Самопізнання не є чимось відмінним, самостійним від самосвідомості. Найчастіше самопізнання розуміється як активна самосвідомість.

Механізми самопізнання торкаються питання про те, як відбувається самопізнання, у тому числі і того, що вже засвоєне або присвоєне, перетворене на «Я» суб'єкта і в його особистість, і які форми утворюють результати цього процесу в самосвідомості [19].

Явні механізми самосвідомості, коли ті або інші феномени свідомості стають предметом самопізнання суб'єкта, носять назву рефлексії.

Згідно І.Кону, самопізнання – це психічний процес відображення у свідомості суб'єкта його власних властивостей і якостей, які приймають участь разом з самовідчуттям і саморегуляцією у формуванні «Я». Рефлексійні акти є основним інструментом розвитку і підтримки цілісності концепції «Я» [14].

М.Келесі вважає, що рефлексія – це шлях і форма до самопізнання особистості, тільки через неї особистість поступово стає творчою, справжнім суб'єктом своєї життєдіяльності, сприяючою її саморозвитку. За її допомогою особистість стає здатною зайняти позицію «зовні», «над» життям, виходити за межі життєвих ситуацій, розуміти суть своїх відношень до життя, узагальнювати значення свого «Я» [11].

Л.Виготський виділяє рефлексії особливе значення у формуванні особистості. Разом з первинними умовами індивідуального складу особистості (завдатки, спадковість), і вторинними умовами її розвитку (довкілля, набуті ознаки) він виділяє рефлексію і самоформування як третинні умови [4].

Б.Зейгарнік зазначає, що рефлексія є універсальним механізмом процесу саморегуляції. Вона фіксує, зупиняє процес діяльності, відчужує і об'єктивує його і робить можливим усвідомлений вплив на цей процес [8].

А.Брушлінський визначає, що саме в ході рефлексії людина формує і розвиває свої цілі, тобто цілі діяльності, спілкування, поведінки, споглядання і інших видів активності [3].

В.Мухіна розуміє рефлексію – як здатність людини аналізувати свої власні дії, вчинки, мотиви і співвідносити їх з загальнолюдськими цінностями, а також з діями, вчинками, мотивами інших людей. Вона також вважає, що рефлексія сприяє адекватній поведінці людини у світі людей [20].

А.Карпов зазначає, що особистісно рефлексія закономірно передбачає наявність самоаналізу, дослідження людиною свого внутрішнього світу і поведінки, у зв’язку з переживаннями інших людей як активних чи пасивних учасників соціальної взаємодії. У результаті розгортання такого внутрішнього дослідницького процесу, вона постає перед собою в новому особистісному наповненні, оскільки співвіднесення своїх почуттів і переживань з почуттями та переживаннями інших (навколишніх), аналіз і розуміння своєї поведінки дозволяють йому побачити конфліктну ситуацію й себе ніби з боку, сприяють більш адекватній самооцінці власної поведінки [10].

Важливо відмітити, що рефлексія – це завжди не просто усвідомлення того, що є в людині, а одночасно і зміна самої людини, спроба виходу за межі того рівня розвитку особистості, який був досягнутий. Сама рефлексія над станами свідомості, над особливостями тієї або іншої особистості завжди виникає в контексті усвідомлюваного або неусвідомлюваного завдання прояснення системи свідомості і особистості [26].

Як вважає І.Котик, рефлексія – це не просто знання суб’єктом самого себе, але і з’ясування того, як інші його розуміють і знають. Тому це процес подвоєного, дзеркального взаємо відображення суб’єктами один одного з метою відтворення їхніх особливостей. У рефлексії підставлені: сам суб’єкт у дійсності, власний погляд на себе, бачення суб’єкта іншими та ті ж три позиції очима іншого суб’єкта [15].

Значення зворотного зв'язку, що суб'єктивно інтерпретується, отримується нами від інших людей, як головного джерела даних про власне «Я», одним із перших виділив засновник символічного інтеракціонізму Ч.Кулі. Він запропонував теорію «дзеркального Я», стверджуючи, що уявлення індивіда про те, як його оцінюють інші, істотно впливає на його «Я-концепцію»[17].

«Дзеркальне Я» виникає на основі символічної взаємодії індивіда зі значимими членами первинних груп, членом яких він є (спочатку це батьки, потім – однолітки, у юнацькому віці – близький друг, коханий) та основується на наступних трьох постулатах: 1) в процесі взаємодії один з одним люди здатні уявляти, як вони сприймаються узагальненим іншим; 2) люди здатні усвідомлювати характер зворотних реакцій узагальнених інших; 3) люди розвивають самоуявлення, почуття гордості або пригніченості залежно від того, яким їм бачиться уявлення узагальнених інших. Ч. Кулі виходить з того, що самосвідомість і ціннісні орієнтації індивіда як би дзеркально відбивають реакції на них навколишніх людей, головним чином з тієї ж соціальної групи[17].

Відповідно до концепції «Дзеркального Я», Дж.Мід вважав рефлексивність загальним механізмом формування і розвитку самозвеличання, і визначав її як здатність індивіда несвідомо ставити себе на місце інших і діяти так, як поводиться оточення. В результаті люди набувають здатності оцінювати себе, начебто це робили інші [18].

Згідно Дж.Міду, через засвоєння культури людина здатна передбачити як поведінку іншої людини, так і те, як ця людина передбачає нашу власну поведінку. Дж.Мід вважав, що самовизначення людини, як носія тієї або іншої ролі здійснюється шляхом усвідомлення і прийняття тих представлень, які існують у інших людей відносно цієї людини. В результаті у свідомості людини виникає те, що Дж.Мід назвав терміном «Мe», розуміючи під цим узагальнену оцінку індивіда іншими людьми. «Me» утворюють засвоєні людиною установки (значення і цінності), а «I» - це те, як людина в якості суб'єкта психічної діяльності спонтанно сприймає ту частину свого «Я», яка позначена як «Me». Іншими словами, «Я, як об'єкт» існує на двох рівнях: емоційному підсвідомому рівні – «I», і когнітивному свідомому – «Me» [18].

У контексті обраної теми статті необхідності набуває й аналіз особливостей впливу на становлення і розвиток особистості та формування її самосвідомості такого механізму самопізнання, як ідентифікація.

Термін «ідентифікація» має латинське походження: в одному випадку його пов’язують із латинським словом «identifico» – «ототожнюю», в іншому – з двома латинськими словами: «idem» – «одне й те саме», «facere» – «робити». Тобто, сутність явища ідентифікації полягає в ототожненні, уподібненні двох або кількох об’єктів [7].

Згідно когнітивної теорії, ідентифікація виникає внаслідок розвитку когнітивного процесу який характеризується прагненням суб’єкта до досягнення згоди у своїх уявленнях про себе. Людина сприймає себе як суб’єкт, який має деякі спільні риси з об’єктом [9].

Загалом ідентифікацію тлумачать як «психологічний процес, за допомогою якого суб’єкт привласнює якості іншої людини і перетворює себе – цілком або частково – за її зразком» [6].

Особливої значущості в контексті дослідження впливу ідентифікації на формування особистості та розвиток самосвідомості набули праці В.Мухіної. Згідно з її поглядами, ідентифікація є складним, багаторівневим, суперечливим феноменом [20; 21].

В.Мухіна відзначає, що ідентифікація як ототожнення дозволяє людині емоційно, символічно «привласнювати» почуття іншого, а також переносити свої почуття, цінності і мотиви на іншого. Дослідниця вказує, що це відбувається завдяки поєднанню інтеріорізаційних і екстеріорізаційних механізмів ідентифікації відповідно: «… саме у взаємодії ці механізми ідентифікації дають людині можливість розвиватися, рефлексувати і відповідати соціальним очікуванням суспільства. Ідентифікація з іншими не розчиняє людину в соціумі, тому що вона існує в нерозривній єдності з відокремленням» [21].

Важливим у контексті нашого дослідження є те, що автор визначає ідентифікацію і відокремлення як «два рівноцінно значимих і одночасно діалектично суперечливих елементи єдиного механізму, що розвиває особистість і робить її психологічно вільною» [21].

Крім того, важливим для процесу самопізнання є те, що для суб’єкта існують різні рівні усвідомлюваності ідентифікації. Тобто, суб’єкт може не усвідомлювати, що прагне бути схожим на значущу особу.

Так З.Фрейд стверджував, що інтеріоризація зовнішніх об’єктів відбувається несвідомо, оскільки здійснюється на тому етапі, коли рефлексивні здатності «Я» ще не розвинулись. Засновник психоаналізу постулює, що внаслідок цього «дорослий у своїй поведінці, сприйнятті та мисленні не розрізняє зафіксованої ідентифікації раннього дитинства, яка може бути усвідомлена лише завдяки аналізу», тобто рефлексії [25].

Ідентифікація – це безпосереднє переживання суб’єктом того або іншого ступеня своєї тотожності з об’єктом [1].

Важливим для розкриття основних механізмів самопізнання є також взаємозв’язок таких психологічних понять як інтроекція і проекція, та їх місце в структурі ідентифікації особистості.

Інтроекцію частіше визначають як фундаментальний механізм чи метод функціонування психічного життя, як диференційований процес, що здійснюється шляхом фантазування. Сутність означеного процесу полягає в тому, що відбувається «втілення об’єкта в «Я», а інтроектовані компоненти стають при цьому «частиною репрезентації себе або структур психічного апарату («Я», «Над-Я» або «Я-ідеалу»)» [27].

Психічну структуру, що утворилася в результаті інтроекції, називають інтроектом, інтроектованим об’єктом, репрезентантом чи внутрішнім об’єктом. А.Налчаджян наголошує, що «індивідом інтроектується все те, що має для нього цінність, є вагомим»[22].

Під проекцією розуміють захисний механізм, який дозволяє індивіду екстеріоризувати причину тривоги (яка, насправді, виходить від нього самого), а також усього того, що людина відчужує в собі самій. З.Фрейд тлумачить механізм проекції як принципово неусвідомлюваний, що завжди виступає як захист [28].

Н.Сарджвеладзе розглядає ідентифікацію як результат взаємодії інтроекції і проекції. Він постулює, що адекватне відображення людиною внутрішнього світу іншого визначається балансом механізмів проекції і інтроекції. Підкреслюється, що співвіднесеність процесів проекції і інтроекції відбувається на несвідомому рівні. Усвідомлюється лише характер співпереживання й оцінка психічних станів іншого, тобто результат цих процесів [24].

Через проекцію та інтроекцію особистістю здійснюється переробка ідентифікаційного досвіду. Спочатку через проекцію виділяється на загальному фоні основні контури образу об’єкта. Потім на нього переноситься суб’єктивне ставлення до їх рис і властивостей. Інтроекція тут виконує роль аналізу та порівняння нової інформації та співвідношення її з внутрішніми індивідуальними особливостями суб’єкта. В загальному ж, відбувається відображення властивостей та особливостей тієї людини чи ідеалу, з яким є бажання ідентифікуватися. Це викликає певне емоційне ставлення до об’єкта ідентифікації, а інформація так чи інакше впливає на когнітивну сферу. Потім через проекцію відбувається процес наділення об’єкта ідентифікації схожими властивостями з суб’єктом [12]. Це створює, як зазначив Т.Шибутані, момент тотожності, який слугує основою ідентифікації [29].

Представниками психоаналітичної теорії, єдність інтроекції і проекції розглядається у контексті феномену проективної ідентифікації, який визначається як «психічний процес такого проектування бажань та фантазій людини назовні, на інші об’єкти, при якому одночасно здійснюється ідентифікація не стільки з самим об’єктом, скільки з власними проекціями на них» [13]. Сутність поняття проективної ідентифікації, яке використовується у психоаналітичній теорії, співпадає з поняттям екстеріорізаційної ідентифікації, яке використовується у сучасній вітчизняній психологічній науці, та відіграє важливу роль у процесі відтворення об’єктних відношень у актуальній ситуації спілкування суб’єкта [20]. Аналіз проективної ідентифікації спираючись на самосвідомість, стимулює її розвиток.

Р.Кричевський і К.Дубовська, аналізуючи вибірковий характер ідентифікації, пояснюють, що в основі ідентифікації зі значимим іншим лежить процес міжособистісної перцепції, що полягає у співставленні еталонних якостей суб’єкта ідентифікації з цінними для нього якостями (характеристиками) значимого іншого. Дослідники стверджують: «Якщо ці характеристики значимого іншого входять в еталонний ряд людських якостей суб’єкта ідентифікації, але в реальному житті розвинуті в нього слабко або зовсім відсутні і він хотів би розвинути їх у себе в майбутньому – у такому випадку цілком ймовірна ідентифікація зі значимим іншим за певними поведінковими або особистісними параметрами» [16].

М.Обозов, характеризуючи ідентифікацію як явище, яке існує у свідомості індивіда, зауважує, що ключовим моментом є фіксація суб’єктом усвідомлюваної схожості між ним і об’єктом ідентифікації. При чому ця схожість має спочатку виражений суб’єктивний характер, а згодом набуває рис об’єктивності і стає вирішальним. Серед етапів усвідомлення суб’єктом своєї схожості з об’єктом, автор називає активізацію емоційної пам’яті (життєвий досвід спонукає людину емоційно ототожнювати себе з іншим) і порівняння його власних рис з рисами об’єкта [23].

Т.Шибутані при цьому наголошує: «… висновки про чужі внутрішні переживання – це проекції своїх власних, не виражених назовні, актів» [29]. Тому, безпосереднє використання особистого досвіду для пояснення поведінки інших людей призводить до атрибутивних помилок в інтерпретації міжособистісної взаємодії [30].

Висновки. Змістовний аналіз досліджень основних механізмів самопізнання дозволив:

1. Визначити самопізнання, як процес вивчення особистістю власних психічних і фізичних особливостей, осмислення самого себе. Який здійснюється за допомогою таких механізмів як рефлексія та ідентифікація.

2. Розрізнити та наповнити конкретним психологічним змістом такі поняття як рефлексія, ідентифікація, проективна ідентифікація, інтроекція, проекція та визначити їх місце в процесі самопізнання.

3. Встановити, що рефлексія – це здатність людини аналізувати свої власні дії, вчинки, мотиви і співвідносити їх з загальнолюдськими цінностями, а також з діями, вчинками, мотивами інших людей. Кожна людина, будує своє «Я», ґрунтуючись на сприйнятих нею реакціях інших людей, з якими вона вступає в контакт. Але окрім простого сприйняття «Я» через думки інших про нас, ми також сприймаємо своє «Я» як би бачучи його відображення в інших.

Тобто величезну роль для індивіда грає не лише те, що думають про нього інші, але і те, що він думає про себе сам. Ми дивимося на інших, як в дзеркало, й робимо висновки про самих себе по цьому відображенню. Якщо ми звернули увагу на поведінку іншого, то це означає що це для нас має неабияке значення, а значить є в нас.

4. Визначити процес ідентифікації – як безпосереднє переживання суб’єктом того або іншого ступеня своєї тотожності з об’єктом. Інтерпретація дій та вчинків іншого через ідентифікацію з ним, здійснюється завдяки приписуванню іншому мотивів і почуттів, які людина сама проявила б в аналогічній ситуації, що пов’язує досліджуваний феномен із механізмом проекції, інтроекції та проективної ідентифікації. Аналіз зазначених механізмів носить характер рефлексії та сприяє розвитку самосвідомості особистості.

Перспективи подальших досліджень полягають у подальших наукових доробках пов’язаних з визначенням нових, більш дієвих механізмів самопізнання, які сприятимуть більш якісному саморозвитку особистості.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Авдеева Н.Н. Понятие идентификации и его применение к проблеме понимания человека человеком / Н.Н. Авдеева // Теоретические и прикладные проблемы познания людьми друг друга / А.А. Бодалева. – Краснодар: Кубанский государственный университет, 1975. – С. 6-9.

2. Білецький О.М. Визначення головних феноменів самосвідомості особистості / О.М.Білецький // Наукове видання. Психологічний часопис. / Збірник наукових праць Інституту психології ім. Г.С.Костка Національної Академії педагогічних наук – Київ, 2017. – №3 (7). – С. 5-17.

3. Брушлинский А.В. Субъект, мышление, учение, воображение/ А.В.Брушлинский. – Москва, Воронеж, 1996. – 392 с.

4. Выготский Л.С. Педология подростка. Проблемы возраста: собр. соч. в 6–ти т./ Л.С.Выготский: [под ред. А.М.Матюшкина]. – М.: Педагогика, 1983. – Т.4. – 432 с.

5. Годфруа Ж. Что такое психология / Ж. Годфруа. – М.: Мир, 1992. – Т.1– 496с.

6. Головин С.Ю. Словарь практического психолога/ С.Ю. Головин. – Минск: Харвест, 1997. – 800 с.

7. Дьяконов Г.В. Дослідження ідентифікації в зарубіжній і вітчизняній психології / Г.В. Дьяконов, Т.Ф. Цигульська // Проблеми соціальної психології: міжвідомчий науковий збірник. – Випуск 2. – Міністерство освіти України, Київськй державний університет імені Тараса Шевченка. – К.: Либідь, 1992. – 1992. – С. 3-10.

8. Зейгарник Б.В. Патопсихология/ Б.В. Зейгарник. – Изд. 2-е, переработанное и дополненное. – М.: Издательство Московского университета, 1986. – 287 с.

9. Зиглер Д. Теории личности / Д. Зиглер, Л. Хьелл. – 3-е изд. – СПб.: Питер, 2008. – 607 с.

10. Карпов А.В. Рефлексивность как психическое свойство и методика ее диагностики / А.В.Карпов // Психологический журнал. – 2003. – Т.24, Вып.№5.– С.45-57.

11. Келеси М. Особенности рефлексии как формы самопознания личности: дис. … канд. психол. наук: 19.00.01/ М. Келеси. – К: Киевский ун-т им. Тараса Шевченко,1996. – 195 с.

12. Клочек Л.В. Розвиток процесів ідентифікації і відособлення у підлітковому і ранньому юнацькому віці: дис. ... канд. психол. наук: 19.00.07 / Л.В. Клочек. – К., 2005. – 213 с.

13. Кляйн М. Развитие в психоанализе / М. Кляйн, С. Айзекс, Дж. Райвери: [пер. с англ.; сост. и науч. ред. И.Ю. Романов]. – М.: Академический Проект, 2001. – 512 с.

14. Кон И.С. Открытие «Я» / И.С. Кон. – М.: Политиздат, 1978. – 367 с.

15. Котик І.О. Механізми рефлексії у процесі розвитку суб’єктності людини: дис. … канд. психол. наук: 19.00.01/ І.О. Котик. – Інститут психології ім. Костюка АПН України. – К., 2004. – 206 арк.

16. Кричевский Р.Л. О функции и механизме идентификации во внутригрупповом межличностном общении / Р.Л. Кричевский, Е.М.Дубовская// Психология межличностного познания / А.А. Бодалев. – М.: Педагогика, 1981.– С.92-122.

17. Кули Ч. Социальная самость / Ч. Кули. – Магнитогорск // Социология: хрестоматия / Н.Р. Балынская, Г.А. Воронина, Т.И. Гнедина. – Магнитогорск, 2005. – С.30-37.

18. Мид Дж. Избранное: [сб. переводов] / Дж. Мид: [сост. и переводчик В.Г.Николаев., отв. ред. Д.В.Ефременко]. – М.: РАН. ИНИОН, 2009. – 290 с.

19. Мудрик А.В. Современный старшеклассник: проблема самоопределения / А.В. Мудрик. – М.: Знание, 1977. – 64 с.

20. Мухина В.С. Возрастная психология: феноменология развития, детство, отрочество: [учебник для студ. вузов] / В.С. Мухина – М.: Издательский центр «Академия», 1999. – 456 с.

21. Мухина В.С. Детская психология / В.С. Мухина. – М.: Апрель-Пресс; Эксмо-Пресс, 2000. – 352 с.

22. Налчаджян А.А. Я-концепция/ А.А. Налчаджян // Психология самосознания: хрестоматия / Д.Я. Райгородский. – Самара: Бахрах-М, 2003. – С.270-333.

23. Обозов Н.Н. Психология межличностных отношений / Н.Н. Обозов. – К.: Лыбидь, 1990. – 192 с.

24. Сарджвеладзе Н.И. Личность и ее взаимодействие с социальной средой/ Н.И. Сарджвеладзе. – Тбилиси: Мецниереба, 1989. – 204 с.

25. Фрейд З. Введение в психоанализ: лекции/ З. Фрейд. – М.: Наука, 1989. – 456 с.

26. Фролов И.Т. Введение в философию: учебное пособие для ВУЗов / И.Т.Фролов. – М.: Республика, 2003. – 623 с.

27. Фрейд З. Я и Оно / З. Фрейд // Очерки по психологии сексуальности / Пер. с нем.. – Мн.: Попурри, 1999. – С. 455-478.

28. Фрейд З. Методика и техника психоанализа / З. Фрейд // Психоаналитические этюды / Пер. с нем.. – Мн.: Попурри, 1997. – С. 47-150.

29. Шибутани Т. Социальная психология / Т. Шибутани: [пер. с англ. В.Б.Ольшанского]. – Ростов н/Д.: Феникс, 1999. – 539 с.

30. Юсупов И.М. Психология эмпатии: автореф. дис. ... докт. психол. наук: 19.00.01 / И.М. Юсупов. – СПб., 1995. – 33с.

 

 

УДК 159.95

Билецкий Алексей Николаевич

Кандидат психологических наук, управляющий центром развития личности «Школа Жизни», г. Киев

МЕХАНИЗМЫ САМОПОЗНАНИЯ В ГЕНЕЗИСЕ ЛИЧНОСТИ

Статья посвящена изучению последних исследований основных механизмов самопознания личности. В работе установлено, что главную роль в конструировании нового стиля жизни и трансформации внутреннего мира личности современная психология справедливо отводит усилению процессов связанных с таким феноменом самосознания, как самопознание. Жизнь в коллективе постепенно приучила людей обдумывать свои мысли и поступки перед тем, как действовать и говорить, учитывать возможные последствия высказанных мнений и сделанных поступков. Поэтому обращение к внутреннему миру и внутренней жизни человека является ключевым моментом в понимании самого человека. Самопознание – это изучение личностью собственных психических и физических особенностей, осмысление самого себя с помощью таких механизмов как рефлексия и идентификация. Это очень важное положение требует наполнения конкретным психологическим содержанием.

Ключевые слова: самосознание, самопознание, рефлексия, идентификация, проекция, интроекция.

 

 

УДК 159.95

Biletskyі Alexіі Ph.D. in Psychology, director of the development center «The School of Life», Kyiv (Ukraine)

MECHANISMS OF THE SELF-KNOWLEDGE IN THE GENESIS OF PERSONALITY

The article is sanctified to the study of the last researches of the basic mechanisms of self- knowledge. In the work it is established that a leading role in constructing of new-style of life and transformation of the inner world of personality modern psychology justly takes to strengthening of processes related to such phenomenon of self-consciousness, as self-knowledge. Life in the collective gradually accustomed people to think about their thoughts and actions before acting and talking, to take into account the possible consequences of the opinions expressed and actions taken. Therefore, the appeal to inner peace and inner life of a person is the key moment in understanding man himself. Self-knowledge is this study by personality of own mental and physical characteristics, comprehension itself through mechanisms such as reflection and identification. This very important position requires the filling of specific psychological content.

Keywords: self-consciousness, self-knowledge, reflection, identification, projection, introjection.