Development Center Schoolife

Центр Развития "Школа Жизни" (2010)

 

Алексей Билецкий

Кандидат психологических наук, практический психолог, психотерапевт, бизнес-тренер, коуч, автор книг и психокоррекционных методик по "Реальной психологии"

Билецкий А.Н.

фейсбуктвитер

Если у Вас есть вопросы,

Я всегда в доступности через:

alenikbel@ukr.net

или

(МТС): 066-766-69-63

(Киевстар): 097-722-56-75

Консультации и занятия проводятся при личной встречи
или
on-line через скайп: Alekse
y Biletsky

.

Я посвящаю эти строки всем, 
Кому они близки по Духу,
Но уверяю, что я нем, 
Для тех, кто верит только уху.

Мои слова разбудят Душу,
И будут силу ей дарить!
Вы только научитесь ее слушать,
Что б счастливо и вечно жить!

Билецкий А.Н

 

УДК 159.95
Білецький Олексій Миколайович
Канд. психол. наук, керуючий центром розвитку «Школа Життя», м.Київ
Билецкий Алексей Николаевич
Канд.психол.наук, управляющий центром развития «Школа Жизни», г. Киев
Biletskiy Alexey Nikolaevich
Ph.D. in Psychology, director of the development center «The School of Life», Kyiv                                


«ВІДОБРАЖЕНЕ Я» В СТРУКТУРІ САМОСВІДОМОСТІ
«ОТРАЖЕННОЕ Я» В СТРУКТУРЕ САМОСОЗНАНИЯ
«REFLECTED I» IN THE STRUCTURE OF SELF-CONSCIOUSNESS

 

Постановка проблеми. Самосвідомість як важливий структурний компонент особистості є тим внутрішнім механізмом, завдяки якому людина здатна не тільки свідомо сприймати дію навколишнього середовища, але і самостійно, усвідомлюючи свої можливості, визначати міру та характер особистої активності. В результаті людина не тільки може відображати зовнішній світ, але, виділивши себе в ньому, пізнавати і свій внутрішній світ, переживати його і певним чином ставитися до себе.

Розвиток самосвідомості людини нерозривно пов'язаний з феноменом самопізнання як процесу наповнення самосвідомості змістом, що зв'язує людину з іншими людьми. Самопізнання – це вивчення особистістю власних психічних і фізичних особливостей, осмислення самого себе за допомогою таких механізмів як рефлексія та ідентифікація [2]. Але складність, теоретична спрямованість та велика різноманітність використовуваних для опису цих механізмів психологічних категорій, зумовлює визначення нових, більш дієвих практичних механізмів самопізнання, які сприятимуть більш якісному саморозвитку особистості.

Аналіз останніх досліджень і публікацій.

Багато років психологи розглядають проблему самосвідомості з різних точок зору, будують нові теорії та структури досліджень.  У вітчизняній психології вивченню самосвідомості присвячена велика кількість робіт таких видатних психологів як Б.Ананьєв, О.Бодальов, Л.Божович, Л.Виготський, І.Кон, С.Рубінштейн, В.Столін, І.Чеснокова та ін.

Серед іноземних психологів найбільший внесок у розвиток цієї проблематики зробили Р.Бернс, У.Джемс, Е.Еріксон, А.Маслоу, Г.Олпорт, К.Роджерс, В.Франкл, З.Фрейд, К.Хорні та ін.

На сьогодні існує достатньо досліджень, присвячених проблемі самопізнання особистості (Б.Ананьєв, М.Боришевський, Л.Виготський, О.Леонтьєв, С.Рубінштейн, А.Спіркін, І.Чеснокова, Е.Шорохова та ін.), що дозволяє виділити рефлексію, як один з головних його механізмів (А.Брушлінський, Л.Виготський, Б.Зейгарнік, Дж.Мід, А.Мудрик, В.Мухіна, А.Карпов, М.Келесі, І.Кон, І.Котик, Ч.Кулі та ін.).

Крім того, не залишилися поза увагою вчених і питання функціонування такого механізму самопізнання як ідентифікація (Н.Авдеева, К.Дубовська, Л.Клочек, М.Кляйн Р.Кричевський, В.Мухіна, А.Налчаджян, М.Обозов Н.Сарджвеладзе, В.Столін, А.Фрейд, З. Фрейд, Т.Шибутані, И. Юсупов та ін..).

Мета: Вперше визначити та наповнити конкретним психологічним змістом розгортання такого механізму самопізнання як «Відображене Я» в ґенезі особистості.

Основні результати дослідження. «Відображене Я» в рамках нашого дослідження розуміється як механізм самопізнання в основі якого лежить ідентифікація зі значимим іншим, що полягає у рефлексії суб’єкта ідентифікації виділених у значимого іншого якостей (характеристик) як власних.

Рушійною силою розвитку самосвідомості є зростаюча самостійність індивіда, що виражається в зміні його взаємин з оточуючими людьми. Самосвідомість розвивається в міру того, як особистість реально стає самостійним суб'єктом практичної та теоретичної діяльності. Самостійність суб'єкта розвивається від оволодіння ним власним тілом до відображення ним цільного світогляду й самовизначення особистості. «Я» формується у процесі узагальнення, пізнання об'єктивної реальності, через пізнання іншого «Я» [20].

С.Рубінштейн вважав, що образи себе і відношення до себе – вторинні  відносно первинно виникаючих уявлень про іншого і оцінок його особистості. Продовження подібних взаємооцінок спостерігається у «відображеному відношенні до світу і у взаємодії з ним. Середовище виступає не як «деміург» особистості, а як умова її саморозвитку. Справжнє людське буття – в людській активності, яка полягає в «зміненні обставин» і «самозміненні». Саме тому особистість «тим значніше, чим більше в індивідуальному заломленні в ній представлене усе загальне [19].

У свою чергу, О.Леонтьєв вважав, що внутрішнє (суб'єкт) діє через зовнішнє і цим сам себе змінює. По суті, О.Леонтьєв не протистояв ідеям С.Рубінштейна, а пропонував свій варіант визначення активності людини. У контексті суджень О.Леонтьєва активність визначається тим особистісним сенсом, який зв'язує людину з реальністью самого її життя у цьому світі, з її мотивами. Особистісний сенс і створює упередженість людської свідомості[14].

Л.Виготський разробив теорію, яка показує, як через інших ми стаємо самими собою, чому з необхідністю усе внутрішнє у вищих формах було зовнішнім, і довів, що уся вища психічна функція необхідно проходить через зовнішню стадію розвитку, тому що функція є спочатку соціальною. Він вважав це – центром усієї проблеми внутрішньої і зовнішньої поведінки [6].

Механізм самосвідомості, пізнання себе, як зазначає Л.Виготський, той самий як і при пізнання інших, і усвідомлення себе відбувається тим самим способом, що й усвідомлення інших, «ми усвідомлюємо самі себе… оскільки самі є для себе іншим» [5, с.196].

Як зазначає В.Мухіна, для того, щоб навчитися правильно оцінювати себе, дитина повинна спочатку навчитися оцінювати інших людей, на яких вона може дивитися як би з боку. Вона також вважає, що розвиток особистості визначається не лише природженими особистісними та соціальними умовами, але і внутрішньою позицією – що складається вже у малої дитини певним відношенням до світу людей, до світу речей і до самого себе. Вказані передумови і умови психічного развитку глибинно взаємодіють один з одним, визначаючи внутрішню позицію людини по відношенню до самого себе та оточуючих людей [15].

П.Чамата теж вважає, що дитина спочатку дивиться на себе очима інших, а потім оцінює інших через пізнання себе, тобто людина пізнає і зовнішній світ і самого себе опосередковано, через інших людей [13].  Згідно І.Чесноковою, в поступовому процесі пізнання особистісних якостей зберігається та ж сама послідовність, що і в пізнанні якостей іншого [24].

Вітчизняні вчені А.Деркач і О.Москаленко вважають основною умовою самопізнання динамізм найреальнішої дійсності і взаємодій з іншими людьми. У зв'язку з необхідністю адекватної адаптації людини в соціальних умовах, що оточують її, вона повинна увесь час звертатися до свого «Я», удосконалювати знання про себе, передусім з метою диференційованого регулювання поведінки. Пізнаючи особливості іншого в процесі спілкування, ми виділяємо і свою відмінність від нього. Пізнаючи іншого, людина починає вдивлятися в себе, порівнюючи себе з ним [8].

І.Фролов відмічає, що людина не лише себе сприймає по аналогії з іншим, але і іншого – по аналогії з собою. В процесі розвитку самосвідомості усвідомлення себе і усвідомлення іншої людини в якості схожого на мене і в той же час відмінного від мене виникають одночасно і припускають один одного [22].

На процеси самопізнання важливий вплив відіграє емоційна складова, яка досить ретельно описана І.Чесновою. У механізмах міжособистісного самосприйняття процеси когнітивного аналізу перебувають під сильним і безперервним впливом емоційних чинників, що вносять свій вклад в їх хід і результат. Емоційні оцінки рис особистості (будучи багато в чому незалежними від спостереження за реальною поведінкою) як би накладаються на структуру цих спостережень, надаючи образам соціальної перцепції необхідну константність, цілісність і узагальненість [23].

За І.Бехом, пізнавально-емоційні утворення становлять психологічну структуру людського ставлення. Власне ставлення особистості виникає в процесі накладання її емоції на предмет, що певною мірою усвідомлюється, пізнається нею. Тож будь-яке за змістом ставлення завжди мусить емоційно переживатися людиною [1].

К.Роджерс зазначає, що емоція супроводжує і в цілому сприяє цілеспрямованій поведінці; тип емоції визначається або початковим, або завершальними аспектами поведінки; інтенсивність емоції визначається значущістю в нашому сприйнятті цієї поведінки для збереження і зміцнення організму [18].

О.Запорожєць виділяє особливого виду емоційне пізнання, при якому суб'єкт відбиває дійсність у формі емоційних образів. Він відмічає, що найважливіша особливість емоції і її істотна відмінність від органічних відчуттів – предметна віднесеність, адресованість до чогось зовнішнього, що схвилювало людину, вивело її з душевної рівноваги [9]. 

У цих образах представлена зовнішня екстероцептивна картина оточення: в ній виділені і часом гіперболізовані ознаки, що репрезентують суб'єктові ту цінність, той сенс, який для нього мають навколишні особи, предмети і події (ознаки привабливі або відштовхуючі, такі, що лякають або викликають гнів і так далі) [9].  

Разом з цим специфічною особливістю емоційних образів є те, що в них зовнішній і внутрішній досвіди зливаються в єдине ціле. Зовнішня картина проблемної ситуації, що виникає у свідомості, як би поєднується з інтероцептивною картиною тих хвилювань, тих внутрішньоорганічних змін, які викликає у людини ця ситуація або викликали у неї раніше аналогічні обставини. В результаті створюється емоційно забарвлене поле відображення сприйманої дійсності, що має спонукальну силу [9].  

О.Бодалєв пише, що різні види діяльності виявляють, розвивають і закріплюють ті властивості особистості, які допомагають їй брати участь в конкретному виді діяльності, і, відповідно, у особистості формується не завжди усвідомлювана схильність, фіксувати такі значимі для її діяльності властивості передусім в інших людях і в собі, і давати на них емоційну реакцію [3].  

У.Джемс вважає що те, що ми можемо спостерігати у себе відомі нам якості, які нами вважаються негідними у інших, є одним із законів психічної природи людини [6]. Особистісно-значимі риси, як зазначає І.Кон, спочатку з’являються в описах інших людей і тілько згодом – в самоописах [12]. А емоціїї які виникають у суб’єкта,  відображаються у формі безпосереднього переживання значущості об’єкта (іншої людини) [10].  

С.Пантілєєв зазначає, що емоційне міжособистісне спілкування одного суб’єкта до іншого виступає як емоційно-ціннісне відношення до себе як до іншого [16]. Тому звертаючи увагу на емоційне відношення викликане поведінкою іншого, людина може активізувати процес самосвідомості визначаючи напрямок самопізнання [11].

В акті самопізнання завжди присутній «Інший» – видимий чи, не видимий співучасник самопізнання, явно чи безмовно допомагаючий людині зрозуміти саму себе. Ще Сократ вказував на особливу роль «Іншого» в самопізнанні. Для наочності процес самопізнання Сократ порівнював із зором, дельфійский заклик «Пізнай самого себе» він переформулював на «Побач самого себе»[17].

Як же людина може побачити саму себе? Точно також як око може зробити це, наприклад, за допомогою дзеркала, так людина може побачити себе за допомогою іншої людини [21].

Є.Головаха та Н.Паніна  теж вважають що в інших людях, як у дзеркалі, можна побачити свої найпотаємніші психологічні особливості. Тому для них самопізнання дає змогу подивитися на себе зі сторони [7]. Для того, щоб людина змогла бачити саму себе, усвідомлювати саму себе, їй необхідно бачити себе як би з боку, мати метафоричне дзеркало. Це «дзеркало», в якому людина бачить саму себе і за допомогою якого вона починає ставитися до себе, як до людини, тобто виробляє форми самосвідомості, – товариство інших людей [22].

О.Васіна, в своїх дослідженнях прийомів віддзеркалювання в різноманітних психотерапевтичних техніках, виявила, що незважаючи на всю різноманітність концептуальних положень і їх практичної реалізації, в використанні цих прийомів існує загальна ідея в використанні ефекту «дзеркала» – це зустріч з самим собою [4, с.67].

Якщо «Інший» є той, про кого ми свідчимо, то наш текст про нього відкриває нам самого себе; якщо ж «Інший» є той, хто нам сповідується, то завдяки висловлюванню «Іншого» про себе ми можемо розгледіти щось властиве і собі. Прислухаючись до його тексту і звичайним чином приміряючи його на себе, ми раптом відчуваємо «резонанс», співзвуччя з собою; ми знаходимо в тексті «Іншого» фрагменти, які адекватні нам. І ми розуміємо, що «Інший» у своєму тексті означає те, що нам важко сформулювати самостійно. «Інший» допомагає нам не лише своїм «співзвуччям», але й  своєю відмінністю. Акт самопізнання здійснюється у будь-якому випадку – коли ми говоримо що «Я такий же як і інший», або коли ми говоримо що «Я не такий як інший» [21].

Не слідує, проте, думати, що образ самого себе, який творить людина в різних формах самосвідомості, завжди адекватний своєму предмету – реальній людині і її свідомості. Нерідко людина помиляється в осмисленні окремих образів: наприклад, помилково локалізує у просторі та часі предмет того або іншого спогаду, невірно співвідносить цей образ з тією або іншою особистістю і так далі. Якщо ж людина намагається рефлексивно усвідомити особливості своєї особистості, осмислити себе в цілому, то можливість помилки ще більша. Річ у тому, що людина в цілому не відкривається собі в акті індивідуальної рефлексії, а виявляється найбільш всебічно у своїх стосунках з іншими людьми, у своїх діях і соціально значимих вчинках [22].

Ніколи не відомо, наскільки можна довіряти моїм свідкам самого себе, завжди є ризик потрапити в поле впливу неякісного свідка, «кривого дзеркала».  Якість того або іншого свідка можливо оцінити лише в зіставленні його з іншими свідками, у тому числі в зіставленні з іншими «кривими дзеркалами»[21].

С.Рубінштейн также вважав, що самосвідомість людини, відбиваючи реальне буття особистості, робить це – як і свідомість взагалі – не пасивно, не дзеркально. Уявлення людини про саму себе, навіть про власні психічні властивості і якості, далеко не завжди адекватно їх відбиває; мотиви, які людина висуває, обґрунтовуючи перед іншими людьми і перед самою собою свою поведінку, навіть коли вона прагне вірно усвідомити свої спонукання і суб'єктивно цілком щира, далеко не завжди об'єктивно відбивають її спонукання, які реально визначають її дії. Самосвідомість людини не дана безпосередньо в переживаннях, вона є результатом пізнання, для якого потрібно усвідомлення реальної обумовленості своїх переживань. Вона може бути більш менш адекватною [20].

Для С.Рубінштейна, самопізнання – це усвідомлення самого себе як свідомого суб’єкта, реального індивіда, а зовсім не усвідомлення своєї свідомості. «Я» як предмет самосвідомості передбачає єдність суб’єкта й об’єкта. «Я» виступає як «Я», що має предметом відношень самого себе. Неподільність двох форм, у яких «Я» протиставляє себе собі самому, являє собою саму природу поняття «Я». У самопізнанні «Я» як спільність має своїм об’єктом «Я» як часткове, одиничне [19].

Для того щоб зробити себе самого об'єктом свого аналізу, суб’єкт немовби відсторонює своє «Я» і в такий спосіб перетворює його на об’єкт, подібний до інших об’єктів. Кожна людина розташовує себе як об’єкт всередині свого символічного оточення [25].

Висновки:

  1. Вступаючи у суб’єктно-об’єктну взаємодію, індивід перетворює певну сукупність своїх якостей, властивостей на об’єкт пізнання та розглядає їх нібито збоку, він намагається опанувати їх так, як опановує інші речі.
  2. Людина завжди усвідомлює себе у спілкуванні з іншими. «Я» усвідомлюю себе у своїх поточних переживаннях, відчуттях, діях, що можуть бути одночасно відкритими та зрозумілими у інших людей. Те як «Я» сприймаю оточуючих, є відображенням в них мого «Я», так «Я» через інших або за допомогою інших утримую свою ідентичність. Якщо індивід просто бачить або чує інших, то він виявляє себе як суб’єкт, що усвідомлює себе на рівні «Я» та «інша людина», але якщо він може уявити, що те, що він бачить в інших те, на що він емоційно реагує є його «Відображеним Я», то в нього виникає зовсім інший рівень самосвідомості, де інша людина виступає в якості взірця, моделі, вона пасивна, вона використовується лише як мірка, як еталон чи як підтверджуючий посередник. Людина піддає сумніву істинність своєї звичайної конструкції. Вона починає перероблювати себе у відповідності зі своїм особистим планом на рівні «Я та Я».
  3. «Відображене Я» в рамках нашого дослідження розуміється як механізм самопізнання в основі якого лежить ідентифікація зі значимим іншим, що полягає у рефлексії суб’єкта ідентифікації виділених у значимого іншого якостей (характеристик) як власних.
  4. У свідомості суб'єкта «Відображене Я» семантично оформлюється (когнітивна складова) та переживається (емоційна складова). Когнітивная складова «Відображеного Я» у свідомості особистості має вираження у суб'єктивному наділенні цінними для неї якостями значущого іншого, емоційна – у виникненні емоцій, почуттів, спрямованих на такі якості. Субєкт рефлексує якості значимого іншого, які визивають в нього певні почуття та емоції, тобто за допомогою феномену «Відображеного Я» він виділяє аналогічні якості у власній «Я-концепції», що сприяє розвитку його самосвідомості.
  5. Таким чином, існує «Відображене Я», яке представляє собою частину «Я», яка перенесена на інших людей, що дозволяє розглянути певну сукупність своїх якостей та властивостей нібито збоку.

Пропозиції. «Відображене Я» може використовуватися особистістю як механізм самопізнання сприяючи позитивним змінам в структурних компонентах самосвідомості. Що зумовлює необхідність подальших досліджень в напрямку наповнення конкретним практичним змістом визначеного поняття.

Список використаних джерел
1. Бех І.Д.  Категорія «ставлення» в контексті розвитку образу «Я»  особистості / І.Д.Бех // Педагогіка  і психологія. – К., 1997. – № 3. – С.9-21.
2. Білецький О.М. Механізми самопізнання в генезі особистості  / О.М.Білецький // Науковий журнал. Альманах науки / Збірник наукових праць міжнародної науково-практичної конференції «Наука та пріоритети» – Київ, лютий 2018. – №2/2(11). – С.23-27.
3. Бодалев А.А. Психология о личности / А.А.Бодалев. – М.: МГУ, 1988. – 188 с.
4. Васина Е.Н. Отраженное «Я» в структуре самосознания: дис. ... канд. психол. наук: 19.00.01 «педагогическая психология» / Е.Н.Васина. – М., 2006. – 218 с.
5. Выготский Л.С. Проблемы развития психики: собр. соч. в 6-ти т. / Л.С.Выготский: [под ред. А.М.Матюшкина]. – М.: Педагогика, 1983. – Т.3. – 368 с.
6. Гиппенрейтер Ю.Б. Психология личности / Ю.Б.Гиппенрейтер, А.А.Пузырея, В.В.Архангельской. – Москва: АСТ, 2009. – 624 с.
7. Головаха Е.И. Психология человеческого взаимопонимания / Е.И.Головаха, Н.В. Панина. – К.: Политиздат Украины, 1989. – 189 с.
8. Деркач А.А. Технологии развития профессионального самосознания личности: [психолого-акмеологический практикум] / А.А.Деркач, О.В.Москаленко, В.А. Пятин, Е.А. Селезнева. – Астрахань: Изд–во АГПУ, 2000. – 169 с.
9. Запорожец А.В. Избранные психологические труды: собр. соч. в 2-ух т./ А.В.Запорожец // Психическое развитие ребенка. – М.: Педагогика, 1986. – Т.1. – 316 с.
10. Клочек Л.В. Розвиток процесів ідентифікації і відособлення у підлітковому і ранньому юнацькому віці: дис. ... канд. психол. наук: 19.00.07 «педагогическая психология» / Л.В. Клочек. – К., 2005. – 213 с.
11. Колышко A.M. Психология самоотношения: Учеб. Пособие / А.М.Колышко. – Гродно: ГрГУ, 2004. – 102 с.
12. Кон И.С. Открытие «Я» / И.С.Кон. – М.: Политиздат, 1978. – 367с.
13. Костюк Г.С. Психологія: Підручник для педагогічних вузів / Г.С.Костюк. – К.: Рад. школа, 1968. – С.510.
14. Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность / А.Н.Леонтьев.– М.: Смысл, 2005. – 352 с.
15. Мухина В.С. Возрастная психология: феноменология развития, детство, отрочество: [учебник для студ. вузов] / В.С.Мухина – М.: Издательский центр «Академия», 1999. – 456 с.
16. Пантилеев С.Р. Самоотношение как эмоционально-оценочная система: Спецкурс / С.Р. Пантилеев – М.: Изд-во МГУ, 1991. – 108 с.
17. Платон. Собрание сочинений в 4-ох т. / Платон: [общ. ред. А.Ф. Лосева и др]. – М.: Мысль, 1990. – Т.1. – 860 с.
18. Роджерс К. Консультирование и психотерапия: новейшие подходы в области практической работы: [клиент-центрированная терапия]: монография / К.Роджерс. – Москва: Психотерапия, 2006. – 512 с.
19. Рубинштейн С.Л. Проблемы общей психологии / С.Л.Рубинштейн. – М.: Педагогика, 1973. – 424 с.
20. Рубинштейн С.Л. Самосознание личности и ее жизненный путь / С.Л.Рубинштейн // Основы общей психологии / С.Л.Рубинштейн. – СПб.: Питер, 1998. – 676 с.
21. Трунов Д.Г. Феноменология самопознания: концепция множественного «Я»: дис. … док. философ. наук: 09.00.01 «онтология и теория познания» / Д.Г.Трунов. – Пермь, 2010. – 316 с.
22. Фролов И.Т. Введение в философию: учебное пособие для ВУЗов / И.Т.Фролов. – М.: Республика, 2003. – 623 с.
23. Чеснова И.Г. Межличностные отношения в семье как фактор формирования эмоционально-ценностного самоотношения подростка: автореф. дис. канд. психол. наук: 19.00.07 «педагогическая психология» / И.Г. Чеснова. – М., 1987. – 23 с.
24. Чеснокова И.И. Проблема самосознания в психологии / И.И.Чеснокова. – М.: Наука, 1977. – 144 с.
25. Шибутани Т. Социальная психология / Т.Шибутани: [пер. с англ. В.Б.Ольшанского]. – Ростов н/Д.: Феникс, 1999. – 539 с.

Аннотація. Стаття присвячена визначенню та розкриттю нових, більш дієвих механізмів самопізнання, які мають сприяти більш якісному саморозвитку особистості. У результаті дослідження виявлено важливий вплив емоційної складової на процес самопізнання. Вперше визначено «Відображене Я», яке розуміється як механізм самопізнання в основі якого лежить ідентифікація зі значимим іншим, що полягає у рефлексії суб’єкта ідентифікації виділених у значимого іншого якостей (характеристик) як власних.Встановлено, що у свідомості суб'єкта «Відображене Я» семантично оформлюється (когнітивна складова) та переживається (емоційна складова).  «Відображене Я» може використовуватися особистістю як механізм самопізнання, сприяючи позитивним змінам в структурних компонентах самосвідомості. Що зумовлює необхідність подальших досліджень в напрямку наповнення цього поняття конкретним практичним змістом.

Ключові слова: «Відображене Я», самосвідомість, самопізнання, ідентифікація, рефлексія.

Аннотация.Статья посвящена определению и раскрытию новых, более действенных механизмов самопознания, которые должны способствовать более качественному саморазвитию личности. В результате исследования выявлено важное влияние эмоциональной составляющей на процес самопознания. Впервые определено понятие «Отраженное Я», которое понимается как механизм самопознания, в основе которого лежит идентификация со значимым другим, что заключается в рефлексии субъекта идентификации выделеных у значимого другого качеств (характеристик) как собственных. Установлено, что в сознании субъекта «Отраженное Я» семантично оформляется (когнитивная составляющая) и переживается (эмоциональная составляющая). «Отраженное Я» может использоваться личностью как механизм самопознания, способствуя позитивным изменениям в структурных компонентах самосознания. Что предопределяет необходимость дальнейших исследований в направлении наполнения этого понятия конкретным практическим содержанием.

Ключевые слова: «Отраженное Я», самосознание, самопознание, идентификация, рефлексия.

Annotation. The article is devoted to the definition and disclosure of new, more effective mechanisms of self-knowledge, which should contribute to a more qualitative self-development of personality. As a result of research revealed the important influence of the emotional component on the process of self-knowledge. First defined the concept of «Reflected I», wich is understood as a mechanism of self-knowledge, wich is based on identification with a significant other, wich consists in the reflection of the subject of identification identified from the significant other qualities (characteristics) as their own. It is e stablished that in the consciousness of the subject «Reflected I» semantically formed (cognitive component) and is experienced (emotional component). «Reflected I» can be used by the person as a mechanism of self-knowledge, contributing to positive changes in the structural components of self-consciousness.  Wich determines the need for further research in the direction of filling this concept with concrete practical content. 

Keywords: «Reflected I», self-consciousness,self-knowledge, identification, reflection.